А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.

А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.
Стане тихо вночі і на серці не буде оскоми.
І настане, повір, неминучий щасливий кінець.
Ти чекаєш мене? Я вже вирушу скоро додому.

Тут ні крихти весни. Тільки вітер безглуздий реве.
Як багато доріг, що ведуть аж до прірви. Без краю
Ця заграва ясна і щербате люстерко криве.
Гріє друга плече і два кухлика чорного чаю.

А колись ця війна обірветься, як нитка тонка.
Будуть діти зростати у вільній бузковій країні.
Дочекайся мене. Вже позаду розлука тривка.
Я, здається, живий. Не загинув…

Олена Багрянцева

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


дев'ять + 9 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>