А зараз ніч… 12 година…

А зараз ніч… 12 година…
Ні пари з уст та сльози на очах,
Але лежу, самотняя дитина,
І переслідує мене той страх.

І пишу вірш, чи щось йому подібне,
Чи може знову то якась фігня.
І вже не критикам, а щось комусь потрібне.
А раптом я здобуду визнання?!

Та мучаюсь одним питанням:
Чи варто це усе писать?
Хіба вартує те визнання
Цих слів, які не можу я сказать?

Хіба ці сльози, страх і біль,
Ці нерви, злість, істерик цих багато…
Хіба це є та сама ціль,
Яку так хочу наздогнати?

Напевно так. За цю прекрасну ніч
Я так багато зуміла зрозуміти.
Поезія – не іграшка, не річ,
Бо нею треба володіти.

Володіти римою та римуванням,
Засобами тими нелегкими.
І може прийде те визнання,
Таке омріяне бажаннями моїми…

 © Nadia Vivchar

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 2 = сім

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>