А зараз ніч… 12 година…


А зараз ніч… 12 година…
Ні пари з уст та сльози на очах,
Але лежу, самотняя дитина,
І переслідує мене той страх.

І пишу вірш, чи щось йому подібне,
Чи може знову то якась фігня.
І вже не критикам, а щось комусь потрібне.
А раптом я здобуду визнання?!

Та мучаюсь одним питанням:
Чи варто це усе писать?
Хіба вартує те визнання
Цих слів, які не можу я сказать?

Хіба ці сльози, страх і біль,
Ці нерви, злість, істерик цих багато…
Хіба це є та сама ціль,
Яку так хочу наздогнати?

Напевно так. За цю прекрасну ніч
Я так багато зуміла зрозуміти.
Поезія – не іграшка, не річ,
Бо нею треба володіти.

Володіти римою та римуванням,
Засобами тими нелегкими.
І може прийде те визнання,
Таке омріяне бажаннями моїми…

 © Nadia Vivchar


Східна поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ один = 8