Буває вічності замало,

Буває вічності замало,
щоб все, до краплі, почуття
роздать, і легше б стало,
на мить гіркого каяття.
У підсвідомості реалій
блаженні мрії, мов птахи,
та світ жорстокий і зухвалий,
знов закриває всі шляхи.
Щось ніби рветься і паде,
десь там в душі окраєць серця.
Шукаю виходу – нема ніде,
лише в очах від сліз озерця.
Мій знову крик тривожить тишу,
і вир сполоханих думок
тікає в небо, вище й вище,
крізь терни до зірок…

02.02.2015
Мельничук Орися

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


5 − = нуль

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>