Дні стікають, мій хлопчику…

Дні стікають, мій хлопчику…
ВОрон із розмахом креслить
чорні кола над степом,
де тихо шумить ковилА.
І лиш тіні беріз миготять у пітьмі –
наче жезла –
ніби хочуть спинити невпинне наближення зла.

А у селах вчорашніх
сьогодні відспівують пущі
тих, чиї голоси обірвав передчасно Аїд,
й журавлиним ключем східний вітер несе їхні душі,
показавши дорогу у інший,
незвіданий світ.

Ти запрошення в пекло отримав
в той день, коли й зброю…
Кілометри доріг знов намотує гучно кардан…
Над тобою – Господь,
та диявол такОж над тобою,
і в чиїх ти сьогодні руках
ти не знаєш вже й сам.

Тиша й страх ходять поруч,
твій спокій крізь пальці сочиться,
і хоч віри зі ста – залишився відсоток один –
затискає кільце найлютіша у світі вовчиця,
і дорога назад
приведе її просто в твій дім.

Розкроїлася вись,
пеленою лишились в зіницях
твої пошуки правди, і знову лягли набакир.
І несеш ти свій хрест,
не сутулячи пліч, українцю…
Бо крім тебе, мій хлопчику,
нІкому втримати мир.

Автор: Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


один + 8 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>