Хай вітер теплим спогадом сьогодні

Хай вітер теплим спогадом сьогодні
зашкрябає по шибці, і тоді
пушинкою підхопить із долоні
повітряний цілунок мій тобі.

Цілунок із минулого. Тепліший,
ніж сльози на обвітрених губах,
чутливіший, ніж крик душі у вІршах,
тихіший, ніж опівночі мольба.

За кожну мить, тривалістю у вічність,
за дзвін струни від дотику долонь,
що загасити просто було нІчим
сердець всепоглинаючий вогонь.

За ту зорю, відчужено-далеку,
яку, мов долю, клав мені до ніг,
за першу найкоротшу нашу стежку,
і довгу, як життя, останню ніч.

За всі таємні сповіді й тривоги,
що світ людський, мов маятник, хиткий.
За те, що маю замість епілогу
сузір’я літер, стиснуті в рядки.

Що ніс в одній руці мені півсвіту,
а залишив на пам’ять тихий біль…
Торкаюся до губ цілунком вітру
і не кляну… а дякую тобі…

© Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 2 = один

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>