і навіть коли покидає врешт сонце


і навіть коли покидає врешт сонце
і зорі не хочуть мені більш світити
бери їх до себе
зліпи з них іконку
і хай бережуть тебе місяця діти

мені бо багато для себе не треба
лиш чаю без цукру і теплого дихання
і хай моє небо твоЇм стане небом
хай пестить тебе і у снах заколихує

нехай мої квіти завжди тобі пахнуть
а мóї дерева дарують хай вітер
без них все нормально
без тебе ж зачахну
то що з тих дерев менí
що менí з квітів

Автор: Лілія Войтків


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 1 = чотири