І переглянула це фото я востаннє,

І переглянула це фото я востаннє,
І знов згадала, те що вже пройшло
А почуття, що звемо ми “кохання”
Уже давно у Вічність відійшло.
Ми кричимо щодня, із року в рік,
Про те, що палко й віддано кохаєм.
Та скільки пройдено уже доріг…
А ми іще тут вірності шукаєм.
Наівно вірим, що живе кохання
Щире і вічне, як палкий вогонь
Та зігріває нас із вечора до рання
Тепло людських і сонячних долонь.
В сучасний вік цих клятих технологій,
Які руйнують наш буденний шлях
Забули всі про щирість і розмови,
І знову смайлики друкуємо в рядках.
Старі гуляння позабули люди,
До моніторів ми привязані усі.
А ну згадай, коли востаннє був ти
По-справжньому щасливий за ці дні?
Коли востаннє квіти дарував
Тій, кому вк “серце” відправляєш
Коли казав що так їі кохав?
А ти іще взаємності чекаєш?
Забий на цю всесвітню павутину
Приїдь до неї й квіти подаруй.
І покохай чарівну цю людину,
І ніжно-ніжно руку поцілуй..

Автор: By Kvitka😌🌸

Східна поезія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


3 + = чотири

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>