І, знаєш, вона трималася до останнього.

І, знаєш, вона трималася до останнього.
Намагалася не вірити власним маренням.
Навіть навчилася знатися на рослинах,
Щоб рятувати старих і дітей ні у чому не винних.
І, знаєш,
У неї це якось виходило.
бо ми обертались, коли вона повз проходила.
я навіть помітив у неї над ліктем родимку.
а вітер міняв направлення
від найменшого до неї доторку.

Листя покірно схилялось перед світлом її печалі.
Вона йшла до того, хто знав, як вивести її із цього стану.
Ця печаль поверталась, і вона не знала що з нею робити.
Він один міг дозволити, а значить і заборонити.

Я навіть знаю, як він шматував на ній одяг.
Як готував їй ранкову каву.
Але я не знаю чому, я все це розповідаю.

Може тому, що я досі кидаю у каву цитрину.
І намагаюсь залишити їй половину.
Може тому, що це я міцно стискав її спину,
коли вона шепотіла, що я для неї єдиний.

І знаєш, вона трималась.
Печаль її встигла розтати.
Скажи тільки, хто після цього
буде мене
тримати.

Ю. Миргородська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ дев'ять = 14

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>