«Кохали, вірили, чекали»

«Кохали, вірили, чекали»

Кричав мій син «піду з тобою»
Тягнув долоньки мені вслід
Мене запрошено війною.
Не та,яку пройшов мій дід.

Кричала мила «не пускаю»
Руками тисла з усіх сил.
За що боротимусь я знаю.
Синочок миру попросив.

Кричала мати «повертайся»
Сльозами комір залила.
Немов в останнє попрощався.
А в голові «війна,війна»

Кричав мій батько «бережися»
Так міцно руку мою жав.
І він щоночі мені снився.
А я від вибухів вставав.

Кричав я їм, що скоро буду.
А сам не знаю й до сих пір.
Живим чи мертвим я прибуду.
З бронежилетом, повним дір.

Кохали,вірили,чекали.
На батька,сина й чоловіка.
Так прикро,що вони не знали.
Не повернусь,назавжди зникну.

Про тата марить син ночами.
Дружина ніби не жива.
«Вертайся сину» кричить мама.
А батько плаче «вже нема»

Вклоняюсь низько вам солдати.
Усім живим і не живим.
Нехай не плаче ваша мати.
Молюсь за вас,молюсь за мир..

Автор: Катя Майстренко

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ вісім = 10

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>