Коли ми з нею зустрілися, щось пішло явно не так:

Коли ми з нею зустрілися, щось пішло явно не так:
якісь смс-ки, телефонні гудки і трубки.
Та в пахощах її голосу є якийсь вищий знак,
що змушує кожного разу дарувати їй незабудки.

Якби вона захотіла, вона б могла бути тверда,
як твердими бувають істерики скляні речення.
Та у її консистенції тільки порох й вода,
тож усі її дні – це самій собі заперечення.

Часом у ній западає мовчанка німа
й трохи жалю, що зірки всі давно пораховано.
В волоссі ж її галактика ще не одна розцвіла,
що, клянусь, самим Господом Богом булА там захована.

Коли вона чимось ображена, інша її хода.
Тоді заодно вона з демонами і тінями,
і навіть її тиха шкіра стає сумна і така чужа,
що шукаю її й не знаходжу між рідними стінами.

Коли ми з нею зустрілися, ніщо не віщало біди.
Та й я уже звик не вірити в ігри прогнозів.
То ж не повірив ніколи б, що запах її залишає сліди.
То ж не повірив ніколи б, що очі її – загроза.

А з іншого боку, вона майже не краща й не гірша за всіх,
й ще не достигла в ній мудростей всіх глюкоза.
Та навіщо тоді, навіщо тоді я її у тобі зустрів?!
Ти хаосу мого тиша. Ти зим моїх затишна проза.

© Юля Наконечна

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ два = 9

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>