Ми блукали вечірнім Хрещатиком.

Ми блукали вечірнім Хрещатиком.
Наші пальці раптово сплелись.
Твої коси прикрашені бантиком,
як у раннім дитинстві, колись.

Твої очі були з поволокою,
Твої губи – червоні як жар.
Ти тоді ще була кароокою.
І любила літати між хмар.

Ми брели з Бесарабки не кваплячись.
До Майдану, мов човен, пливли.
І ліхтар мерехтів нам всміхаючись,
І каштани лише нам цвіли.

Ми кружляли в танку просто неба –
на Майдані грав Київський вальс.
І повітря з тобою не треба,
аби поряд була ти весь час.

Ми стояли у місячнім сяйві.
Мої губи відчули твої,
ледь солодкі та трохи шершаві.
Аж до ранку ми були німі.
………………………………….

Так буває лиш раз і лише на Хрещатику.
Так буває лиш раз, та і то навесні
Як єдина мандрівка з паперу кораблика.
Але в нас буде ще, наяву, а не в сні.

Николай Мороз

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


2 + = шість

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>