Ми удвох… Якщо навіть впадуть всі мости

Ми удвох… Якщо навіть впадуть всі мости
і стежки, як рядки на папір, ляжуть криво –
з ним наосліп над прірвою буду іти,
бо я вірю у нього, як птах в свої крила.

А біда огорне його в ніч крижану
і накриє, як хвиля морська, з головою –
не зречусь, його болі за власні прийму
і холодні долоні зігрію сльозою.

Не відмовлюсь. За ним – і увись, і на дно
безоглядно піду, як би важко не йшлося.
Хоч скосіть всі поля моїх мрій, всеодно
я за ним по стерні побіжу навіть боса.

Бо як весла човнові, як птахові вись,
як усьому живому продовження роду,
як подряпаним душам торкання чиїсь –
так потрібен мені він… Я буду з ним… Буду…

Автор: Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


два + = 8

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>