Ми всі потонем в океані пофігізму,


Ми всі потонем в океані пофігізму,
і не врятують ні добро, ні слава,
бо через вир людського егоїзму
взаємовиручка вже стала нецікава.

Ми всі впадем зі скелі ексцентризму,
і не врятують ні краса, ані уява,
бо через бруд дурного вандалізму
життя для всіх стоактова вистава.

Ми заблукаємо у замку реалізму,
і не врятують ні письмо, ні чтиво
бо через тиски моди й модернізму
любов для всіх давно забуте диво.

(с) Мирослава Сахвон


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 6 = чотирнадцять