Мій рідний…ти такий чужий.

Мій рідний…ти такий чужий.
Тону самотньо в відчаї щоночі.
І як шалений долі буревій,
мені тебе забути напророчить.

Ну як ти там? скажи мені ще раз
І поглядом зігрій замерзлу душу.
Стоїть глибока прірва поміж нас.
Та знай, я твою тишу не порушу.

Бо тільки Бог обом буде суддя.
І тільки доля зводить в перехрестя
різні стежки отак без вороття.
Душа із попелу ніколи не воскресне.

Коханий мій, пишу тобі листи
Минає час…та не лікує рани.
Минулого залишені сліди
змиває дощ наївними сльозами.

Та знав би ти як мучиться душа,
в чужих руках нестерпно і щоночі.
Я досі спокою для себе не знайшла.
І важко правді подивитись в очі.

Тобі чужа, для нього ще своя.
Розколоте на двоє моє небо.
Кому ж тепер дістанеться душа?
Коли вона так проситься до тебе.

Автор: Тетяна Андрусишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім − = 2

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>