«Може і серце врешті відживе…»

«Може і серце врешті відживе…»

Дивись на мене. Бачиш, ще живе
В моєму серці іскорка любові.
Влови її і розпали поволі,
Нехай вона тепер не пропаде.

Зігрій мене. Заледеніла так.
Морозять руки дотики холодні
Чужих людей, що у свої безодні
Мене тягнули і топили там.

Дзвони мені. Хоч голосом своїм
Зайди зі мною у морозні будні.
На вулиці спустошеній, безлюдній
Знайди мене і заведи у дім.

Тримай, прошу. І бережи мене.
Цей шанс буває, знаєш, раз в ніколи.
Чомусь для тебе знялися окови,
Може і серце врешті відживе.

11.01.2015 р.
© Альбіна Смолянська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 5 = шість

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>