Німі імена


Німі імена

Її перемелювали, наче розрубану гілку
зубами тримала мовчання – продовжувала йти,
врізалось в пам’ять все, наче на плівку,
та все одно, себе продовжувала нести.

Дряпала землю тонка жіноча ступня,
стерті до крові танули кроки.
Здавалось, що скоро пробється броня,
і звідти витечуть всі її соки.

Багато ляпасів терпіли білі щоки,
давно не червоніли, тільки засохнута кров,
на тілі ран її глибоких,
різали прохання від її молитов.

Жахи війни повідало серце жіноче,
шрами на ньому не встигали прожить,
вже не стукоче, тихо не шепоче,
не рветься на шмат, і не біжить.

Гаряче серце безжалісно вкрала війна.
Куди? Навіщо? Відповіді не знайти,
як мільйони інших, ріжуть слух німі імена
в землю закопані дерев’яні хрести.

© Міша Малюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


дев'ять − = 4