ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВЕРТОЛІТНИКА

ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВЕРТОЛІТНИКА

Кохана,
Я прошу, ридати не смій,
Коли у своїм телефоні
Почуєш ти голос
Байдужо чужий –
І біль обпече твої скроні.

Цей голос –
Він буде холодним, як лід,
І він принесе тобі горе –
Він щось тобі скаже про мій вертоліт,
Підбитий ракетою вчора…

Ми падали довго –
Хвилину чи дві
В смертельнім танку гвинтокрила,
І хоч обгоріли – були ще живі,
Лиш кров з голови цебеніла.

Я рану затиснув
Так сильно, як зміг,
Все думав і думав про тебе,
Та раптом двигун несподівано стих –
І в землю ударило небо…

Пробач,
Що не встигли натішитись ми
Ні щастям своїм, ні коханням,
Ти маму утіш – і дітей обніми
Так міцно, немовби востаннє…

Хай проклята буде
Ця підла війна,
Кривавим вождям на догоду…
Де наша єдина, як завжди, вина,
Що ми – українського роду.

Анатолій Матвійчук

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ шість = 11

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>