<< Може так і треба неодмінно

<< Може так і треба неодмінно
Як робить давно вже звикли ми:
Падати слухняно на коліна
Перед геніальними людьми.

Вихвалять, і славити, й кричати,
Роздувати фіміамів дим.
Геніїв між нами небагато,
То чому б не поклонятись їм?
Продовжити читання “<< Може так і треба неодмінно”

<< Не вигадуйте муки і драми,

<< Не вигадуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз.
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.
Продовжити читання “<< Не вигадуйте муки і драми,”

<< Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш,

<< Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш,
Хай цінний скарб краса твоя
І чарами її ти всіх собі звабляєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

Нехай у грудях ти чудове серце маєш,
І серце те усіх звабля
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Продовжити читання “<< Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш,”

<< Я дивлюся в твої перелякані очі,

<< Я дивлюся в твої перелякані очі,
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Тільки знаю: не треба! Не треба!
Міг раніше я жить
І не думать про тебе.
Все вривалося в душу, в тривожне чоло —
Все на світі було,
Лиш тебе не було.
А тепер уже й світу, здається, нема —
Продовжити читання “<< Я дивлюся в твої перелякані очі,”

<< Ти знаєш, що ти — людина?

<< Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Продовжити читання “<< Ти знаєш, що ти — людина?”

“А й правда, крилатим ґрунту не треба.

“А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Продовжити читання ““А й правда, крилатим ґрунту не треба.”