І все-таки

І все-таки, Жадан, Іздрик, Броський, чи Ніколассон?

Пишемо великий вірш. Із кожного по два рядочки. 😉

Пишемо великий вірш. Із кожного по два рядочки. 😉

Поїхали:

Після тебе у серці моєму пустеля,
Я сиджу на дивані, дивлюся у стелю…

Я знов торкаюсь твого тіла,наче вперше.

Я знов торкаюсь твого тіла,наче вперше.
Хоч знаю,що востаннє…і нехай.
Я заціловую тебе,на мить завмерши,
Наповнюю жагою через край.

Вуста вустами затуляю на пів-слові.
Я знаю,це закінчиться…нехай…
І моє тіло із твоїм в шаленій змові.
Продовжити читання “Я знов торкаюсь твого тіла,наче вперше.”

в цей зимовий вечір вона телефонує до мене.

в цей зимовий вечір вона телефонує до мене.
говорить, що її все дістало, що їй погано,
чекає, коли прийде тепло і буде листя зелене.
люди холодні, як лютий, зникли під ранок.

сьогодні тільки сніг тихо говорить під її ногами,
серце зимове болить, як простуджене горло.
Продовжити читання “в цей зимовий вечір вона телефонує до мене.”

І переглянула це фото я востаннє,

І переглянула це фото я востаннє,
І знов згадала, те що вже пройшло
А почуття, що звемо ми “кохання”
Уже давно у Вічність відійшло.
Ми кричимо щодня, із року в рік,
Про те, що палко й віддано кохаєм.
Та скільки пройдено уже доріг…
Продовжити читання “І переглянула це фото я востаннє,”

Йди вперед і думай, коли болить,

Йди вперед і думай, коли болить,
Що найважче перші зробити кроки.
Набивай синці й пам’ятай уроки:
Хто боїться впасти, не полетить.

Автор: Лора Бейкул

Останній поцілунок

Останній поцілунок

Невиплакані сльози – ці слова,
Що ніжно виливаються в зізнання.
Його мовчання – тиша грозова,
А голос – дотик теплого кохання.

Я ним єдиним випита до дна,
Як солодко і гірко в цім зізнатись.
Він не сп’янів. В цім – не його вина.
Продовжити читання “Останній поцілунок”