Пам’яті Небесної сотні…

Пам’яті Небесної сотні…

Колись я приїду до Києва з сином…
Колись… Як цвістимуть каштани…
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом…

Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку…
– Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку…

– То сонце нагріло! – і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради…
– Ні сину, не сонце… На цьому ось місці
Горіли колись барикади…

Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати…

І люди боролись… І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров… Але найголовніше, –
Війни в Україні не було!

Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану…
– А що там? Чому стільки квітів там, тату?
– Це стелла Героїв Майдану…

– Цікаво… Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
– Це замість вінків… Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі…

Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
– Я все розумію… Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?…

23.02.14р.
Автор: Corvin

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− шість = 1

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>