Пригорнеться тих кучерів милих кохане суцвіття,

Пригорнеться тих кучерів милих кохане суцвіття,
Теплих пахощів ніжних огорне мене аромат.
І неначе в душі колихнеться березове віття,
І немовби в душі, що було, розростеться стократ.

Ти так тепло мене покохала, і ніжність ця мила,
Проросла, і торкнувшись мене, розцвіла навесні.
І теплом мене гріє ім’я твоє гарне – Людмила,
І постійно цей погляд очей щось все будить в мені…

Йде весна, розпускають берізки потрохи вже коси,
Гонять “сльози”, що люди щороку збирають і п’ють.
А мені моя тонка берізка лиш радість приносить,
І її сліз я бачить не хочу. Як були – забудь.

Я б волів на очах цих уздріти вологу лиш щастя,
Я б хотів споглядати ще й радість дитячих очей.
Хай кохання і далі палає в мені, як багаття,
Огорну я любов’ю моїх двох найкращих людей!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


чотири − = 0

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>