Про те, як тоді не хотілось жити

Про те, як тоді не хотілось жити
Знає лиш дикий фантомний біль.
Про ті щоденні попадання у ціль,
І те, як хотілось в жилетку понити.
Та ти ж маєш силу, геть не слабка.
Дарма, що вже помилково – жінкою.
Наплюй на те, що сусіди за стінкою.
Що бабки на лаві – усім не така.
Зберися, ганчірка, знаю, ти можеш.
Бути вчителем, дурепою, копом,
Можеш пішки – усю Європу.
Зберися, дурна, що поробиш.
Пігулки закинь і дістань спідницю,
Яскраві вуста – хай вважають гулящою.
Хай називають тупою, пропащою.
Вперед, мала. Голову вище.
…………………………………………………….
Про те, як тоді не хотілось жити
Знає лиш той, в кого очі зелені.
І серце – у п’ятки. Від нього до мене
Було сотні весен й велике літо.
……………………………………………
Жити.
Я хочу жити.

Автор: АкваМарин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 5 = шість

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>