Проза у віршах

Проза у віршах

В думках витає рідний сум, палає,
А на папері – змучені слова.
Із середини думки – думка розїдає,
Хоча й лікує також лиш вона.

В житті так важко жити як людина,
Так важко все, що думать – говорить,
Радіть так важко, як мала дитина,
Так важко із ярмом на світі жить.

І думать треба все, що ти говориш,
І головне – все правильно сказать,
А що з слізьми душа крізь пута просить,
Всім байдуже, кого би не спитать

Коли б було усе це безтурботно,
Коли це все було би увісні,
Сказалися би дуже-дуже просто
Такі слова, слова такі складні.

Життя було би схоже на картину,
Малюй лиш ти улюблені єства,
Твори перо найкращу в світі днину,
Живи як хочеш, як душа бажа.

Але тут тільки буря нескінченна,
Тут лише море сірих гірких сліз,
Які всім показать усім не сила,
І тихий плач вже, як душі ескіз.

Усі уже забули чим, по-правді,
у світі кожен дихать починав.
Кого любив, за що життя віддав би,
кому би навіть руку не подав.

І правда лиш в книжках і збереглася,
як дивна байка всіх старих дідів,
до внуків лиш, вона і передасться,
як відголось, як тиха відголось віків.

І що тепер робити нам роками,
коли лік волі наш уже ісчез?
І лиш думками, світлими думками –
сягати, без драбини, до небес.

© Мартин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім − 7 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>