Розкохаю тебе по весні,


Розкохаю тебе по весні,
Хай морози пройдуть й холоди вечорові,
У душі хай заграють веселі пісні,
Розкохаю тебе, чорнобровий.

Більш не буде захопливих мрій,
Дурнуватих думок, нездійсненних побачень.
Я змирилась, все просто: Коханий – не мій.
І не треба просити пробачень.

І не треба дивитися в очі мої,
Там погасло усе, хоч роками палало,
І безмежне кохання колись досягає межі,
Розкохала тебе, чуєш, я розкохала.

Не болить, не щемить і не топче шляхи,
Несказанне «люблю», непочуте «я теж».
На моєму порозі стоять не мої женихи,
Бо одного тебе, я кохаю, авжеж…

© Антоніна Корнута


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


два + 5 =