Шепочеш – мовчиш, крадучи не свої поцілунки,

Шепочеш – мовчиш, крадучи не свої поцілунки,
І спека – вогнем, не зовні, а десь – унизу,
Такої жорстокої й надто солодкої муки
Не стерпить душа і зронить любові сльозу.

І сльози- дощі весняних бажань і розмаїв
Наситять до вінць і пристрасть, відтак, розіллють!
По венах – думках плистиме кохання до краю,
До краю терпінь! Щоб забажати, і щоб відчуть!

Автор: Любов Колосюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 1 = вісім

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>