Сьогодні – мій останній із листів,

Сьогодні – мій останній із листів,
без докорів, без сліз і звинувачень.
ВпізнАєш почерк серця між рядків,
бо всі слова тепер не мають значень.

Пробач мене, що в люту заметіль
я зігрівалась спогадом про тебе,
пробач широкі обрії надій,
які собою закривали небо.

Пробач, що не твоя і нічия,
що зачиталась на чужій сторінці,
що йшла до тебе все своє життя,
а перейшла дорогу іншій жінці.

Що зірка долі не вказала шлях,
а час стікав, мов дощ по парасолі,
що передбачити я так і не змогла
сумну кінцівку повісті – не доля…

Ще мить і ляже осінь на поріг
і наче трави – спогади зітліють,
в яких хотіла я, а ти – не зміг,
в яких були з тобою ми щасливі…

Ну от і все.Колись чужа рука
закриє пережиту нами повість,
й перегорне листки календаря,
де я пройшлася… по її дорозі…

Автор: Надя Ковалюк

серпень 2013

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім + = 16

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>