Сьогодні на вокзалі бачила солдата..

Сьогодні на вокзалі бачила солдата..
Стояв один – його ніхто не проводжав:
Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,
Немов він сам від себе на війну тікав.

Сумний, стурбований, глибокий,
Задумливо і мужньо в самоті стояв,
Хоч перед ним дорога – світ широкий,
Але він стежку свою власну вже обрав.

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,
Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,
А в пекло – смерті в зуби їде заглядати –
Боротися за волю на своїй землі!

І шкода стало невідомого солдата:
Він сам – та й я нікого вже не жду,
Тому тепер на нього буду я чекати,
Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

«Не полишай одних в скрутну годину,
Дай мужності, надії й сили їм пошли!
Дружині – чоловіка, матері – дитину,
І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,
Й чекати буду рідного тебе з війни…
Тепер ти просто зобов’язаний й повинен,
Живим та неушкодженим прийти!

Автор: Світланка Пазиченко

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


1 + один =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>