Так стало страшно жити на землі,

Так стало страшно жити на землі,
Зневірившись, молитися до Бога,
Не знаючи де ворог, де “свої”,
У серці відчуваючи тривогу.

Так стало боляче дивитися в екран,
Вбираючи журбу відзнятих кадрів,
Не знаючи, де правда, де обман,
Чекати результат наступних раундів.

Так стало сумно, сумно аж до сліз
За наш Майдан, за ті безцінні втрати…
За мрії ті, що в когось не збулись…
Доводиться і далі воювати….
“Небесна сотня” – вас уже нема..
Небесна сотня чи уже мільйони
Поранених, убитих… Це війна!
Війна без правил, правди і законів…

Людське життя… Амбіції чиїсь…
Скажіть: хіба можливий такий вибір?
Коли у матері не вистачає сліз,
Бо серце вирвали і кинули на вітер…

Коли немає батька у дітей?
Коли житло зруйноване, розбите?
Коли не перелічиш всіх смертей?
За що повинні ми усі платити?

Нехай оті, що рішення кують,
На полі бою Неньку захищають!
Життям бійців хоч місяць поживуть,
Тоді, можливо, біль оцей пізнають…

Тоді, можливо, зміниться цей світ,
І шлях до миру знайдеться скоріше,
Настане в Бога вимолена мить,
Настане в неба виблагана тиша!
Майдан змінив нас! Ми тепер вже інші!

Автор: Катерина Лук’яненко

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


6 − = два

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>