Так важко усвідомити…Війна.

Так важко усвідомити…Війна.
Не віриться, що наша це реальність.
Вона жорстока, вбивця та німа,
Та жоден не бере відповідальність

За кожну смерть, за всю пролиту кров,
За те, що гинуть там звичайні люди.
Під сльози матерів і дзвін церков
За Україну підставляють груди.

Війна…І ми вже більше не в кіно.
Там справжнє все, там смерть гуляє полем.
Повільно опускаємось на дно…
І кожне слово оповите болем.

Де ділась наша людяність, скажіть?
Невже до цього треба йти людині?
Хоч ні. Подумайте і промовчіть,
Лиш матері згадайте очі сині.

Бо в кожного солдата є сім’я,
Є дім і люди, дорогі для серця.
У кожного в душі своє ім’я,
Лиш завдяки якому воно б’ється.

Не обривайте іншому життя!
Той гріх найгірший не беріть на себе.
Бо далі вже не буде вороття,
І вас уже не прийме більше небо.

Тож хай відступить темрява і біль,
І світле сонце хай зійде над нами.
І мир хай буде, як найвища ціль,
І хай добробут з нами йде віками.

Автор: Оксана Полюхович

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 1 = нуль

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>