Тільки би видертися з цього березня, – говорила вона,

Тільки би видертися з цього березня, – говорила вона,
слухаючи, як зранку, розчищаючи сніг, скрегоче
лопатою об асфальт двірничка, котру не видно з вікна.
Їй все марилися короткі шорти і відкрита спина,
золота засмага, палкі обійми, короткі ночі.

Тільки би пережити оцю любов, пекучу і злу,
що мене, ніби довга зима, узяла в облогу.
Ніби все, – казала, – що згадую, перетворюється на золу;
але паморозь тане так само швидко, як і знову повзе по склу,
а от літо коли настає – то настає надовго.

Я дивився на неї, як вона запарює чай і розвішує рушники,
як від довгих вій на щоки лягають сутені темні плями,
як тягнеться світло ранкове за кожним порухом її тонкої руки,
як вона поправляє білизну недбало, шукаючи сірники,
і невміло запалює газ знайденими сірниками.

Тільки би вона пережила цей березень й цей підлітковий вік,
цю любов, цю застуду, проміжні атестації і весняні канікули,
тільки би спескували тіні за кожним рухом її прозорих повік,
тільки би вона не плакала уві сні, зриваючись на шепіт або на крик,
тільки би вона не виросла, не зневірилася, не зникла.

Автор: Катерина Бабкіна

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


2 + = десять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>