Тише-бо, чуєш? Вона говорить до Бога

Тише-бо, чуєш? Вона говорить до Бога
і просить за твоїх скалічених і німих,
щоб ті дожили до вересня, або й до зими,
щоб ті ще пожили хоч трохи.

На смак її тіло солоне, як море під час приливу,
на дотик – закрите плахтами від людей.
Вона носить-виношує тяжко кожного з твоїх дітей,
а потім ховає хустинами голову сиву.

Краще би зовсім тобі про дітей не знати,
їм було б краще ніколи про тебе не чути.
Коли у часи їх непідробної скрути,
вона кожного з них споряджала й молила до страти.

А ти слухав уважно вироки грізних суддів,
свідчив супроти них для самого себе.
Твої діти сьогодні торкаються спинами неба,
назавтра ці діти ніколи не будуть забуті.

Автор: Iren Konst

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім − 4 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>