То був не сон, клянусь тобі, не сон –

То був не сон, клянусь тобі, не сон –
Я бачила душею, не очима,
Як поспіхом щури ішли на трон
І по-ново́му жити всіх учили.

Мій берег Мрій став берегом Золи́.
Там схожі на уламки Атлантиди,
Безкрилі чорні лебеді пливли
Й прощались, замість того, щоб любити.

І замість снігу – тінню з висоти
Дивився во́рон поглядом Ере́ба,
І замість жита – вздовж полів хрести
І темнота. А так хотілось неба.

Брехали судді, гнулись вівтарі,
До Юності на гріб вклоняла квіти
З незнаним болем Старість матерів,
Коли хотілось жити, просто жити.

І замість білих суконь – чорний шовк
На березі Золи́ вдягала жінка,
В той час, коли на березі Зірок
Так солодко комусь кричали: «Гірко!»

То був не сон. Від Ареса руки́
Мій берег Мрій стогнав від сліз і кро́ві…
І так безпечно сяяли зірки
Десь там над златоглавою Москвою.

© Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− чотири = 4

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>