\треба було навчитись писати прозу\

\треба було навчитись писати прозу\

Твій запах впевненості залишив вагомий слід у звивинах мого головного мозку.
Я не знаю, та щось я для себе знайшов у твоїх витончених душею віршах.
Можливо, як би там не було, та все ж таки моя любов була сильніша.
Або на крайній випадок, треба було навчитись писати прозу.
Я якось одразу звернув увагу на черезмірну легкість твоєї поведінки,
А потім, заспокоюючи себе, шукав в тобі той образ…той образ жінки.
Не можу сказати, що я недорозвинений, скажу̀, що напівідіот.
Бо наступаю на ці ж самі граблі разів вже п’ятсот.
Ти часто готувала свої макарони по – флотськи, грубо кажучи, усе життя.
Мене надихав твій рингтон, напівтон і плани про Вашингтон.
Але, блін, підсвідомо я розумів, що існує десь та,
Що живе в один такт, в один смак, відчував цей контакт.

Коли нерви відмерли, а серце знайшло свій куток,
Коли розум напух від морозу й закінчив цей лозунг,
Коли знов на куски мене рвало від свіжих пліток,
То чорнило застигло в руці, як у горлі ковток.

Я не цар і не Бог, і не вершник з алмазом в руках,
Я, можливо, не той, хто потрібен, не Будда, не Бродський.
Я нікчемний поет, що з роками долає свій страх.
І не їсть, що сповзають вухами, макарони по-флотськи.

© Ан Ма (19.03.15)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


шість + = 15

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>