Це не самотність, це час розкидається друзями,

Це не самотність, це час розкидається друзями,
що заповнюють десь лабіринти життєвих прогалин.
Залишаються “мимо”, коли принципово так дуже ми
добивалися вірності – й сліпо бої програвали.

Все нічого, та тільки би осінь в своїй депресії
не шмагала жорстоко дощами гілки безлисті…
Хоч вертається бабине літо в оновленій версіі,
та не може життя залишати людей на місці.

І здається, що можна прожити лише з собою,
тільки б дім безкінечно не корчив із себе німого.
Але як пережити поразку в життєвім двобої
і загоїти рани, як поруч не буде нікого?

Так багато навколо підробок, ілюзій і фальшу,
що розклеюють десь, біля когось свої табу.
Дуже важко знайти незамінне і бути справжнім,
Коли дружба йде темною постаттю в сіру юрбу.

Мовчить телефон. Не дзвенить, не вібрує зі злості…
Тихий холод на кухні… Поскладані рівно прибори…
Коли час розкидається друзями – це самотність,
що прижилась в клонованих буднях, без того кволих…

Автор: Оксана Жолобчук

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 9 = тринадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>