Твоїм затуманеним горам надто дощу.

Твоїм затуманеним горам надто дощу.
Моєму зітлівшому місту аж забагато тепла.
Не в змозі забути одне твоє світле ім’я;
Не в змозі плекати надії розлуки, пишу:

“Надішли мені в місто гірських нехімічних опадів,
Я віддаватиму пристрасну душу і спеку.
Забудь про кредити, аптеки і іпотеку.
Згадуй як ліки терпко-збудливі дотики.

Най відступають далекі минулі жахи,
Най попіл і дим не трапляться нам на очі.
Я забороню впадати у відчай відбитий крізь злочин –
Най нас паплюжать лиш спільні смертні гріхи.

[В них же ж бо вічність, солод із диким холодом;
В них і жар, і пронизлива змучена тяга.]
Даруй мені те, що не варте блискучого стягу.
Даруй мені те, що ніколи не вийде з моди.”

Спасибі за краплі життя у моєму місті,
За зливу тебе по пальцях й м’яких плечах,
Спасибі за спалах, за наш обнадійливий жах,
Коли не зникає кохання, впадаючи в відстань.

Автор: Катерина Феб

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


9 + = чотирнадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>