У горняті холоне невипита кава.

У горняті холоне невипита кава.
І думки пустоцвітом зів’яли в моїй голові.
Цей п’янкий аромат невідомого досі, лукавого,
поведе невагомо в тривозі далеких доріг.

На годиннику полудень нашої вічності.
Всі слова, що сказали, навіки згоріли в вогні.
І скоритися долі на мить, назавжди, бо не вічні ми.
Та крізь сльози востаннє, ще раз посміхнися мені.

І стояти над прірвою власного вибору.
Чи вернутись назад, а чи кинутись в безвісті вир?
Найстрашніше, напевно, із пам’яті спогади вирвати
і летіти у небо замріяно, зовсім не маючи крил.

дай я вип’ю з горняти цю вистиглу каву
гіркоту на устах я у душу собі збережу.
Те, що цукру ,для мене, солодкого знов не зостанеться
знай напевне…ніколи про це я тобі не скажу.

Автор: Тетяна Андрусишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


2 + = дев'ять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>