Весна… а вітер обриває цвіт,

Весна… а вітер обриває цвіт,
Шматує серце, сповнює відчаєм :
Бабуся не виходить до воріт,
Ріднесенька мене не зустрічає.

Шершаві ручки, вічні мозолі –
Де мій притулок, оберіг дитячий ?
Як смакувались Ваші киселі !
Пашіли пиріжечки на столі,
І борщик на плиті чекав гарячий !

Любили сісти Ви коло вікна –
Читали і онуків виглядали.
Бабуся наша все на світі зна –
Ми так пишались ! І порад питали.

На долю Вашу холодів і зим
Ой, випало багато ! Тільки ясним
Ви Сонечком були, Ви гріли дім !
Та, раптом тихо, непомітно згасли…

Як стане милою без Вас планета ?
Чи так до кого в світі пригорнуся ?
Всміхається рідненька лиш з портрета –
Бабусенька, бабунечка, бабуся…

© Оксана Осовська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


два − 2 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>