вимовляю її ім’я,

вимовляю її ім’я,
згадую телефонний номер від першої
до останньої,
кожен звук,
кожну випиту хмару,
кожен момент безсонних ночей,

все під шкірою

ніч перетворює мої очі в мішки,
замість ідей – ліві та праві течії,
в мене хворіє і помирає кішка
і чорний, ментальний вечір
приходить у хату
співає фаду,
знімає туфлі,
поклавши липкі долоні
мені на плечі.

я ніколи так не сумував,
клітинами тіла,
безмежжям слів,
тремтінням повік.
просинаюсь – а в душі тихо тане сніг,
ранок, мов би дружину джигун, краде твій вік,
самотність показує язика і вкладається біля ніг,

а в мене німіють пальці,
коли я пишу
тобі
тобі
тобі.

© Число Слевіна

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 7 = тринадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>