Він любив таку поетесу,

Він любив таку поетесу,
Що могла розтерзати душу.
І пірнав у очей її плесо,
Лиш шепочучи – “треба, мушу”.

І не міг із нею порвати,
І зішити обох не зміг,
Він хотів ЇЇ лише мати,
Що замінить усе і всіх.

Із такою б заснув навіки,
І напився із неї вина,
Цілував би мокрі повіки,
Досягав би до серця дна.

А вона б колискові складала,
Йому спершу – а потім сину,
Душу міцно в долонях тримала,
Все шепочучи : “Я не кину”.

Поетесу таку він кохав,
Що приходила лиш у сні.
Він для неї долю складав,
А вона для нього – пісні.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


3 − три =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>