Вийди, змучена людьми

Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками, –
В лісі будем тільки ми.

В лісі дзвонять солов’ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові…

Вийди! Я нарву квіток
І встелю Тобі дорогу
Як улюбленій, як Богу, –
Бо єдиний Ти мій бог.

Вийди. В муках каяття
Я обмиюсь сліз дощами
І терновими кущами
Я ще раз пройду життя.

Стану я в своїй крові,
Наче голуб, білий стану,
І розкрию свою рану,
В рані – рани світові.

І коли б уста Твої
Не скривилися в прокльони,
В мене в серці вдарять дзвони,
Заспівають солов’ї.

З небом, з Богом я зіллюсь,
З Сяйвом Вишнього, з Тобою, –
Кожний нерв зроблю струною,
Сам я арфою зроблюсь.

Як блаженний, я піду
Вгору кручами, ярами;
Буду ставить Тобі храми,
Доки в небо не ввійду.

Олександр Олесь. 1909

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


8 + = п'ятнадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>