Вже сном обвіяні дороги,

Вже сном обвіяні дороги,
І тиша в вікна загляда.
Сумний трамвай наставив роги
На першу зірку, що рида.

А десь за лісом за бетоном
Згадає мати про дитя,
Що десь воює під кордоном,
Не взнавши щастя за життя.

Згадає нишком та й заплаче
Вже в котре за останні дні,
І їй ввижається неначе
Вона сама на тій війні.

© Олександр Степанчук

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


чотири + 6 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>