Я – дерево. Спрагло вбираю емоції, фарби і звуки,


Я – дерево. Спрагло вбираю емоції, фарби і звуки,
світанків розсипане золото, зрілої далечі синь.
Росту, наче в раю, в солодкім полоні земної краси.
Ти – небо, й до тебе мої у молитві простягнуті руки.

Гуркочеш, буває, грозою – на заході знову червоне.
Немовби дитина, то сонцем, то зливою тішиться день.
Постійно мінливе – я ж вірю тобі, як нікому й ніде,
корінням і кожним листочком своєї розлогої крони.

Там – люди. Живуть у містах (так зовуться камінні фортеці),
і музика їхня – зітхання бруківки під тиском коліс,
і дим – їх повітря, самотніх у натовпі, в мене ж є ліс,
небесна свобода і сила землі у зеленому серці.

© Ірина Саковець


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


шість − 1 =