Я не забуду ті часи ,


Я не забуду ті часи ,
Коли ми були разом
Як сміялись , як кохались…
Незабуду ці чудові я часи ,
І літнє зоряне небо,
І той великий повний місяць і ясні ті зорі ,
І ті прекрасні емоції що ти дарував мені,
І лавочку в подірї,
І “бутилочку” …
Я ніколи не забуду…
А ще ніколи не забуду, як відкрив мені ти свою душу…
Вона була такою :
Ідеальною , чудовою та бездонною на перший погляд…
Але з часом зрозуміла що ти для мене більше чим друг…
Надіюсь коли ти читатимеш ці рядки, ти зрозумієш про мої приховані почуття…
© Войтович Ольга


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


7 − три =