Я побачив її, незрівнянну, не бачену досі!..

Я побачив її, незрівнянну, не бачену досі!..
Сяйво ніжних очей вмить змінило усі кольори.
Хоч довкола зима, а у серці панує ще осінь,
Все яскравим враз стало, покращало тої пори…

Я побачив її! Стукіт серця заглушував звуки.
Її голос бринів наче пісня весняних пташок.
Я її покохав… Лиш за мить… Цілував її руки…
Мої очі від щастя світились яркіше зірок.

Я побачив її! Яскравішу полярного сяйва…
Покохав нерозумно, безглуздо, я був як дитя…
Я боявся, вагався… Бо думав – стараюсь я марно.
Але я закохався і, знаєш, – нема вороття!..

Коли бачиш її – ту, що душу твою зігріває,
Від якої у серці розквітнуть весняні всі квіти.
Не запитуй себе: чи кохає вона/не кохає?
Йди до неї чимдуж і, повір, – ти не будеш жаліти!

Я побачив її! Підійшов і торкнувся рукою.
Серце вразила ніжність… тепер там гудуть солов’ї.
І вона усміхнулась, сказала «назавжди з тобою»
Світ змінився за мить! Я щасливий, побачив її…

Дід Михалич

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


5 + = чотирнадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>