«Я так люблю тебе… до божевілля»

«Я так люблю тебе… до божевілля»

Я так люблю тебе… до божевілля,
До сотень слів, записаних пером.
І знай, моя душа, немов з похмілля,
Тебе щоночі кличе перед сном.

А мої руки досі ще шукають
Тих особливих дотиків твоїх.
Таку любов, мабуть, не забувають.
А ти любити так, як я, не зміг.

А я з тобою була щира й вірна.
Що саме не знайшов ти у мені?
І вже, нарешті, лиш тобі покірна,
Я втоплена й загублена в тобі.

І уже вкотре я покличу… де ти?
Та ти б уже прийшов, якби хотів.
А так любити вміють лиш поети,
До божевільно зболених віршів.

І вже ніхто, мабуть, не допоможе,
Бо інший шлях обрав для себе ти.
А я крізь сльози прошепочу: «Боже,
Прошу, оберігай його завжди».

26.06.2013 р. Альбінка Смолянська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


5 + один =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>