Як часто я задумуюсь над тим,

Як часто я задумуюсь над тим,
чи є на світі люди незамінні…
Якщо немає,то з яких причин
я згадую про тебе щохвилини?

Людське життя – найбільше із чудес,
це подарунок,з чорно-білим бАнтом,
та хтось післав любов нам із небес,
щоб на землі її коронувати…

Ми бігли стрімголов в її полон
і піднімали білий стяг без бою.
Якби ми знали,що своїм пером
життя підпише вирок тій любові…

Як у боях без правил,нас життя
так каверзно жбурляє на коліна.
Як все-таки багато запитань
до нього є у кожної людини.

Чому перетинає два шляхи,
які ведуть до різних континентів?
Навіщо прокладає нам мости,
щоб потім із лиця Землі їх стерти?

Якби ми знали хоч одну з причин,
чому нам не судилось бути рАзом…
Складали щастя з тисячі частин,
а врешті-решт не вистачило пазлів.

Якби ми знали,що любов – це те,
що може розтопити Антарктиду…
Якби ми знали,що не всіх людей
в житті так просто можна замінити…

Автор: Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


6 + три =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>