Як клаптики розірваних хмарин


Як клаптики розірваних хмарин
лягає грудень снігом невагомим
на комини зажурених хатин –
мого дитинства найтепліший спомин.

На зиму сіно складено у сніп
чиїмись мозолястими руками,
тут досі хтось пече духм’яний хліб
і гріє піч, як і колись, дровАми.

Над сніговими китицями стріх
вдягає небо зоряну хустину,
а я в дитинство з голови до ніг,
мов під перину – спогадами рину.

Як з друзями сиділи на траві
і порівну ділили хліб з варенням,
як утікали із чужих садів,
ховаючи черешні у кишенях…

Минулося.Сучасний світ ідей
малює нам в житті свої закони,
і часто перетворює людей
з хороших друзів просто на знайомих.

Але чому так? Знає тільки Бог…
Хтось не подасть руки,хтось відвернеться;
в нас так багато метушні й турбот
й так мало шансів мати добре серце.

Стає все більше марев та ілюзій,
і з кожним днем все менше й менше друзів…

© Надя Ковалюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

1 коментар для “Як клаптики розірваних хмарин”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 7 = один