Який ти рідний… і який чужий –

Який ти рідний… і який чужий –
боїшся навіть глянути у очі,
я ж знаю – зІйде місяць молодий
і ти завиєш, мій самотній вовче.

Очима перестрітися не бійсь –
востаннє не буває так, як вперше,
на крилах часу спогади колись
розвіються й можливо стане легше.

Ну а тепер – на двох прощальний вальс,
хоч доля обійшла нас берегами –
я спогади про тебе довгий час
ховатиму у вІршах між рядками.

Бо знаю, що ні завтра,ні колись
не повернЕться доля-кочівниця.
Хоч на коліна падай, хоч молись –
та що згоріло – те не заіскриться.

Тож не жалкуй, бо й так холодна ніч,
і дні клубком згортаються в долонях,
і час від нас тікає навсібіч,
лишаючи лиш білий сніг на скронях…

Не треба, сіроокий мій, не вий!
Ти краще все забудь… Яка немилість,
що в цім житті лиш місяць молодий –
єдине спільне, що у нас лишилось…

(с) Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


два + = 8

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>