З війни

З війни

А друзі до мене частіше приходять у сни:
Сашко і Максим, і Дімон, і усміхнений Толік,
Хіба я забуду колись про страхіття війни?
Про бій наш останній в росі іловайського поля?…

За вікнами ж осінь…а клени без вижовклих грив,
І лікар статечний щоранку буває в палаті.
Він рідко всміхається, якось мені говорив:
– Тримайся, герою, тобі – все життя воювати.

У плетиві крапельниць ледь усміхнуся-таки
(як добре, що мамця далеко й не відає тому).
Слабке в неї серце, а в мене… немає руки.
Та мамці ж важливо, що я – повернуся додому.

А болі фантомні, і поряд скрегоче сусід.
Сестричка в халаті – маленьке здивоване чудо…
Кому я потрібен? Безрукий,худий інвалід,
Хіба що матусі, що вірить, надіється й любить…

А лікар говорить, що я не забуду війни,
Сашка і Максима, Дімона й веселого Толю…
Як важко до мене приходять на сповідь у сни
Мої побратими, загиблі в кривавому полі.

© Михайло Плосковітов

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


шість − 5 =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>