Замріяний маленький мій Париже!

Замріяний маленький мій Париже!
Я так тебе люблю, коли вночі,
напившись голосів, лягає тиша
на груди набундючених сичів.

Коли дощами скупані Карпати,
вистрілюючи листом молодим,
гілками ловлять вітер, щоб зіткати
черемхового цвіту білий дим.

Люблю, коли зірками з неба плачеш,
розгойдуючи в пригорщах весну,
і подихом загоюєш гарячим
в криниці снів зажуру крижану.

Коли вбираєш всю магічність неба,
й немов дитинства білі кораблі –
надії яблунево-черешневі
ти цвітом вимальовуєш на склі.

Люблю, коли на крилах білих-білих,
заплетених мереживом дощу –
в твої небесно-зоряні обійми
по місячних стежках у сні лечу.

Коли в рясних дощах із білоцвіту
купаєшся, як в теплім молоці…
Ну як тебе я можу не любити,
моє весняне місто Чернівці?!

© Надя Ковалюк

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 3 = чотири

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>